Больовий синдром здебільшого є невід’ємною частиною пологів і післяпологового періоду. Болем супроводжу-
ється перший і другий періоди фізіологічних пологів. Він може виникати у зв’язку з патологічними процесами
промежини у післяпологовому періоді (епізіотомія, розриви промежини, геморой). Зазвичай існує високий
ризик виникнення больового синдрому під час оперативних втручань і в післяопераційному періоді (кесарів
розтин, оперативні втручання з приводу гінекологічних захворювань) за умови проведення неадекватного
знеболення. У статті висвітлено основні аспекти знеболення в акушерстві та гінекології, які вже міцно увійшлив сучасну практику.
Проблема гострого післяопераційного болю присутня протягом всього часу існування
хірургії і, на жаль, не втрачає своєї актуальності сьогодні.
Чому так відбувається? Можливо, тому що в ранньому післяопераційному періоді перед лікарем на першому місці стоять такі завдання, як інфузійно-трансфузійна терапія, стабілізація гемодинаміки, антибіотикотерапія, ентеральне і парентеральне харчування. На цьому фоні післяопераційний біль здається другорядною проблемою, з якою можна змиритися.
Те ж саме стосується знеболення пологів: низький рівень інформованості пацієнток, застарілі догми лікарів
акушерів-гінекологів, небажання анестезіологів упроваджувати сучасні методики знеболення –
призвели до ряду міфів в акушерстві щодо шкідливості та недоцільності епідуральної аналгезії
в пологах. Безумовно, такий підхід призвів до того, що натепер лікування гострого післяопе-
раційного болю та болю під час пологів не може бути визнано адекватним.
Потрібно зазначити, що в даний час у більшості розвинених країн неадекватне післяопераційне знеболення розглядається як порушення прав людини і здійснюється відповідно до прийнятих національних та міжнародних стандартів.
За даними Національного центру статистики охорони здоров’я США, від гострого післяопераційного болю щорічно страждають понад 4,3 млн американців, 50% з них вважають післяопераційне знеболення неадекватним.
У 2010 р. в Німеччині проведено дослідження якості післяопераційного знеболення за участі 25 клінік (n = 2252), результати якого були опубліковані в журналі Deutsches Arszteblatt International.
Дослідники дійшли висновку, що біль середньої і високої інтенсивності у спокої відчували 29,5%
пацієнтів, а при активації – понад 50% При цьому 55% від загальної кількості учасників були не задоволені якістю знеболювання.
У журналі Anesthesiology (2013) була опублікована стаття H. J. Gerbershagen et al. «Pain Intensity on the First Day after Surgery», у якій наводяться дані щодо оцінки больового синдрому в першу добу після операції у понад 50 тис. пацієнтів зі 105 клінік Німеччини. У статті представлено рейтинг найбільш «болючих» операцій (найвищі оцінки післяопераційного болю для 174 хірургічних втручань).
У цьому рейтингу 4-те місце посідає відкрита міомектомія; 9-те – кесарів розтин; 27-ме – відкрита субтотальная гістеректомія; 57-ме – операції з приводу позаматкової вагітністі; 75-те – вагінальна гістеректомія. Для порівняння: на 118-му місці знаходиться відкрита резекція легені, на 120-му – гастректомія тотальна або субтотальна, на 163-му – радикальна простатектомія.
Як видно з даного дослідження, висока інтенсивність болю в ранньому післяопераційному періоді характерна для менш травматичних операцій. На нашу думку, найімовірніше, цим хворим менше приділялось уваги анестезіологом, а лікуванням післяопераційного болю займались хірурги.
За даними D. Barlow (2010), гістеректомія виконується у 76,8% випадків діагностування міоми матки.
Це найбільш часте хірургічне втручання в США, яке виконується з частотою 5:1000 чоловік населення на рік (понад 500 000 операцій на рік). За даними ВООЗ, за 2014 р. загальний показник частоти кесаревого розтину у світі становив 38%. Враховуючи те, що кесарів розтин, міомектомія та гістеректомія є досить частими операціями у сучасній медицині, проблема болю в акушерстві та гінекології є безперечно актуальною.
Неадекватний контроль болю в післяопераційному періоді призводить до таких негативних наслідків:
- підвищення ризику виникнення таких небезпечних ускладнень, як гіперкоагуляція та тромбоз, дисфункція легень, парез кишечника, гострий інфаркт міокарда;
- подовження періоду активізації пацієнтки і збільшення часу перебування в стаціонарі;
- підвищення частоти регоспіталізацій;
- підвищення ризику і частоти інфекційних ускладнень;
- різке підвищення ризику розвитку хронічного больового синдрому.
Нелікований гострий біль може стати хронічним. Чим вища інтенсивність болю в периопераційному періоді, тим вища ймовірність його хронізації.
Фактори ризику хронізації больового синдрому:
- наявність болю до операції;
- молодий вік;
- жіноча стать;
- травматичний хірургічний доступ (пошкодження значної кількості нервових волокон);
- неадекватна анестезія під час операції;
- неадекватне знеболення в ранньому післяопераційному періоді.
Із вищесказаного видно, що більшість факторів ризику хронізації болю є характерними для акушерських та гінекологічних операцій.
Основні принципи лікування больового синдрому:
1. Післяопераційний біль є ускладненням хірургічного втручання, його слід усувати і запобігати
йому;
2. Для того, щоб аналгезія була ефективною, її слід чітко планувати. Знеболюючі засоби необхідно
призначати до появи болю або перш ніж він стане нестерпним;
4. Призначення декількох препаратів має свої переваги: їх поєднання дозволяє досягти синергічного ефекту при зниженні доз;
5. Краще вводити препарати перорально (особливо дітям), ректально або епідурально при відсутності можливості встановити внутрішньовенний катетер. Отже, внутрішньовенний шлях є найкращим. І лише тоді, коли немає потреби або можливості, ми застосовуємо препарати перорально (а не вну-
трішньом’язово).
Методи і засоби післяопераційного знеболення:
- мультимодальна аналгезія;
- преемптивна (від англійського слова preemptive – упереджувальна) аналгезія;
- епідуральне знеболення;
- блокади периферичних нервів;
- нефармакологічні методи;
- одночасне використання представлених методів.
Більш детально ви можете ознайомитись зі статтею за посиланням.