Найважливіше для нас - надати кваліфіковану допомогу в пологах, не допустити ускладнень і залишити приємний слід про себе, весь заклад і колектив", - так вважає Наталія Шемякіна, завідуюча акушерським відділенням пологового будинку "Лелека", з якою ми мали нагоду поспілкуватись за чашечкою теплої кави.
Результати нашої розмови можете оцінити у сьогоднішньому інтерв'ю!
- Чому Ви обрали фах акушера-гінеколога?
- У мене не було вибору, я 13-й лікар у родині, змалку бачила пацієнтів і чула про пацієнтів... Мій батько - дитячий хірург, до нього зверталися по вихідних, під час відпочинку. Мама – акушер-гінеколог, вона дала мені багато теоретичних знань. Тож фах був для мене визначений. Причому я прагнула обрати саме хірургічний профіль, не змогла б бути терапевтом, бо хотілося щось робити своїми руками.
- У Вас є досвід керівництва? Чи важко керувати відділенням?
- Керівний досвід у мене є. А щодо того, чи важко керувати... Звичайно, це відповідальність. Але для мене, як для керівника, не йдеться про амбіції. Ми з колегами живемо однією родиною. Як у кожній родині, в колективі є різні процеси. Я знаю, що у кого відбувається, хто які труднощі переживає. Важливо одразу створити психологічно комфортне середовище, і тоді буде легко працювати і керувати.
- Наскільки важливим для Вас є технічне оснащення, яким забезпечено відділення?
- Наявність новітнього, найсучаснішого, найпрогресивнішого обладнання стимулює до нових результатів, до роботи. Колосальне значення має те, що все тут зроблено на крок вперед, з думкою про майбутнє, з урахуванням сучасних тенденцій і вимог. Надзвичайно велика різниця між оснащенням, яке є тут, і державними клініками. Технічне забезпечення - не просто обладнання. Це рівень, кваліфікація й швидкість надання допомоги, надійність і якість, наприклад, шовного матеріалу тощо. Тут ми маємо змогу надавати допомогу на найвищому рівні.
- Відповідальність перед пацієнтом для лікаря – це лише юридичний аспект?
- Авжеж, ні. Це значно більшою мірою – моральна й психологічна відповідальність. Лікарів іноді звинувачують в цинічності. Мабуть, це так. Але зрозумійте: неможливо прожити життя кожного пацієнта, серце лікаря цього просто не витримає. Найважливіше для нас - надати кваліфіковану допомогу в пологах, не допустити ускладнень і залишити приємний слід про себе, весь заклад і колектив. Це не високі слова. Лікарі справді переживають, пам’ятають пацієнтів і хочуть зробити свою роботу якнайкраще.
- Є пацієнтки чи випадки, які запам’яталися особливо?
- Таких випадків дуже багато. Сумних, на щастя, мало, а щасливих, іноді смішних – багато. Наприклад, одна пацієнтка з рубцем на матці їхала 100 км на операцію кесаревого розтину, і кілометрів за 80 до клініки у неї почалися потуги. У неї в анамнезі втрата двох дітей, двічі оперована матка, тобто однозначно треба робити кесарів розтин для уникнення ускладнень. Я кажу її чоловікові: «Вас приймуть і прооперують у тому місті, яке ви зараз проїжджаєте». Він – ні, їдемо тільки до вас. Приїхали вони дуже швидко. Вона народила самостійно, все чудово, чоловік запитує: «Ну що, ви прооперували?» Я кажу: «Ні, вона сама народила». А він: «Ви збожеволіли? Ми ж до вас за операцією їхали, навіщо ви народили?» Вони потім себе довго називали Шумахерами - дуже швидко приїхали... Особливо приємно, коли пацієнти стають друзями, коли до тебе звертаються члени їхніх родин.
- У «Лелеці» активно впроваджуються і заохочуються партнерські пологи. На Вашу думку, це хороша тенденція?
- В Україні за системою безпечного материнства (її ще називають партнерськими або сімейними пологами) почали працювати у 1996 році. Нині це норма. Подружня пара проходить кілька занять перед пологами, знає, що робити, як поводитися, коли їхати в пологовий будинок. Іноді чоловік навіть після занять не хоче брати участі в пологах, іноді виходить з пологового залу тільки на період потуг, а весь інший час допомагає жінці. В усіх родинах по-різному, але це однозначно позитивна тенденція.
- Ви у «Лелеці» з перших днів. Наскільки для Вас була важливою можливість брати участь в усіх процесах підготовки до роботи відділення?
- Дуже приємно, що ми з Валерієм Дмитровичем Зукіним, генеральним директором, зійшлися в поглядах на те, яким має бути приватний пологовий будинок. Коли я думала про такий заклад, то уявляла собі саме те, що він створив – ось таку «Лелеку». Добре, що це новостворена установа. Я прийшла не в існуючу структуру, а в абсолютно нову. Тут ти все робиш сам. Це те саме, що облаштовувати новий дім чи квартиру на свій смак. Є можливість робити все на світовому рівні, бо технічні й матеріальні ресурси це дозволяють. Це рівень навіть не сьогодення, а майбутнього. Величезний плюс у тому, що пологовий будинок розташований у новій спеціально збудованій будівлі. Це дуже добре в інфекційному плані, у плані безпеки, а також в багатьох інших аспектах. Тут прекрасна енергетика, «Лелека» розташована в чудовому місці.
- Чим є для Вас Ваша професія?
- Це моє життя. Не уявляю собі, ким би я була, якби не лікарем. Спочатку цей фах був для мене немов сходинкою - довести собі, що я можу, що я вмію. Зараз таких амбіцій немає. Це просто життя, без цього я не можу.
