Інтерв'ю із заступником головного лікаря з неонатології Юрієм Батманом
Ви хотіли стати лікарем, чи вибір професії був випадковим?
Хотів, мріяв про цей фах. На вибір професії вплинув трагічний випадок: коли я був у дев’ятому класі, загинув мій товариш – надати йому кваліфіковану медичну допомогу було неможливо. Вже наступного року я цілеспрямовано готувався до вступу до медичного вищого навчального закладу. Вступав на педіатричний факультет, але в неонатологію потрапив випадково; тоді її практично не викладали. Після закінчення медичного університету, на початку 80-х років, педіатри неохоче йшли працювати у пологові стаціонари. До речі, ця спеціалізація тоді називалася мікропедіатрією. Курсів, підручників, конференцій з цієї тематики не було. Я опинився в пологовому будинку у центральній районній лікарні, і зрозумів, що це – моє. Неонатологія – це значно цікавіше, ніж рутинна педіатрична практика. Ця галузь інтенсивно розвивалася, я постійно вчився і вдосконалювався, захистив кандидатську, потім докторську дисертацію, і зараз продовжую дізнаватися нове з великим задоволенням.
Наскільки важливим у неонатології є технічне забезпечення відділення?
Переоцінити значення обладнання та апаратури неможливо. Коли я починав працювати в районній лікарні, в нашому розпорядженні був інкубатор угорського виробництва для виходжування недоношених дітей, більше практично нічого. Зараз ми маємо змогу виходити дитину з критично низькою вагою тіла, менше 1000 грамів. Без технічного оснащення, на одному лише ентузіазмі та знаннях лікаря - це неможливо. Загалом за останні 30 років перинатологія зробила величезний крок вперед, в Україні ця галузь також інтенсивно розвивається. У «Лелеці» ми маємо найбільш іноваційне, найбільш прогресивне обладнання. Я порівнюю з клініками Ізраїля, США, Німеччини, Італії, Іспанії, де я бував, і можу впевнено сказати: тут найкраща технічна база по всіх напрямках, в тому числі, в неонатології. Адже виходжування дитини – це не один апарат. Це серйозні технології, які вимагають тривалого навчання персоналу. Місце виходжування дитини – це не один інкубатор. Потрібен апарат штучної ветиляції легень та багато позицій, які будуть імітувати внутрішньоутробний стан плода. За рівнем відділення реанімації новонароджених слід робити оцінку пологового стаціонару загалом. У «Лелеці» є все те, що є в інших відділеннях неонатології в Україні, а також багато такого, чого в інших клініках немає.
Які види діагностики Ви проводите в "Лелеці"?
Насамперед – неонатальний скринінг (тобто, обстеження всіх дітей) на низку генетичних захворювань. Він включає 26 позиції, сам аналіз робиться не в Україні, а в Німеччині. У відділенні також доступні всі види респіраторної терапії немовлят, проведення суфрактантної терапії, проводиться діагностика вроджених вад серця методом пульсоксиметрії, яка широко застосовується за кордоном. Крім того, всім новонародженим ми проводимо аудіометрію – це скринінг на наявність вроджених вад слуху. У більшості закладів в Україні цього не роблять. «Лелека» - єдиний в Україні пологовий будинок, де є система сигналізації, що унеможливлює ситуацію, коли дитина потрапить за територію пологового будинку. Звичайно, є і все те, що передбачено найсучаснішими протоколами – як національними, так і міжнародними. Вони доповнені нашими внутрішніми вимогами щодо іноваційності та гарантованості високої якості медичних послуг та сервісу.
Ваші обов’язки керівника залишають Вам можливість бути й лікарем, працювати з пацієнтами?
Я думаю, що найвжливіше – залишатися лікарем, не зважаючи на посади чи регалії. У «Лелеку» я прийшов саме тому, що тут у мене є можливість працювати і в пологовому залі, і в операційній, робити все, аж до виписки зі стаціонару. У мене є 15-річний досвід керівної роботи, я був заступником генерального директора в перинатальному центрі, керував великим колективом. Я добре знаю, наскільки важлива дисципліна в колективі. Адже виходити недоношену дитину від моменту народження і до виписки її додому – це важка праця, яка вимагає чітких і злагоджених дій як від лікарів, так і від середнього медперсоналу. До речі, критерії добору персоналу до державного і до приватного закладу дещо відрізняються. У нас важливий не тільки високий професіоналізм. Два інших надзвичайно важливих фактори – вміння спілкувати з пацієнтами і вміння взаємодіяти в колективі.
Ви маєте життєве кредо?
Жартома хочеться відповісти цитатою з фільму: «Завжди». Але насправді це не жарт. Кредо – завжди працювати, завжди вчитися, завжди любити роботу. Моя професія – це моє життя, не уявляю себе, наприклад, інфекціоністом. Робота приносить мені радість. Величезна втіха, коли приходить мама з дитиною, а ти пам’ятаєш все, що з нею відбувалося, брав участь у народженні... Хіба це не головне? Моя робота не закінчується ані вдень, ані вночі, бо пацієнти можуть зателефонувати в будь-який час. Тож і виходить, що неонатолог працює цілодобово...