Світлана Корнієнко: «Іноді я більше психолог, ніж акушер-гінеколог»



Сьогодні в нас була нагода поспілкуватися за чашечкою запашної кави з Корнієнко Світланою Михайлівною, завідуючою гінекологічним відділенням пологового будинку "Лелека". Ми говорили про роботу, життєвий досвід і не тільки....


- Як для Вас відбувся вибір професії? Ви змалку хотіли стати лікарем?

- На вибір фаху вплинув мій батько. Він не медик, але хотів, щоб діти пішли в медицину. У 17 років я не розуміла, чого хочу, але він, мабуть, бачив у мене ті якості, які потрібні саме для лікаря: я завжди прагнула допомагати іншим. Про те, що обрала саме професію лікаря, ніколи не шкодувала. На 4-5 курсі навчання обрала гінекологію. Цей вибір, імовірно, зробила тому, що робота пов’язана із появою нового життя, з позитивними емоціями.

- Ваша робота досить виснажлива, але радість в ній теж є. Що саме приносить втіху?

- Радість – це відчуття свого небеззмістовного існування, коли народжується дитина. Наприклад, у жінки впродовж 10 років безпліддя, вона зверталася до різних клінік і лікарів, не отримавши жодного результату. А ти її лікуєш, і вона вагітніє, ти бачиш її щасливі очі – це ні з чим не порівняти. Ще один фактор, що приносить радість – вагітності, які вдалося зберегти. Іноді доводиться переконувати пацієнтку зберегти вагітність, і зробити це часом нелегко, адже у бувають різні життєві обставини, різні супутні захворювання. Одна така пацієнтка, якій вдалося зберегти вагітність, через сім років зателефонувала і подякувала, сказала, що стоїть на шкільній лінійці і дивиться на дитину, якої могло б не бути... А семирічний син ще однієї пацієнтки, якій також зберегли вагітність, написав мені листа: «Дорога Світлано Михайлівно, дякую, що вмовили мою маму стати мамою і подарували мені братика». Ці емоції, ці випадки – потенціал, який дає можливість рухатися далі за будь-яких умов.

- Відповідальність для Вас – це юридичне поняття, моральне, психологічне?

- Насамперед я відповідальна перед собою. Жодні юридичні аспекти не замінять того відчуття провини та самознищення, які відчуваєш сам. Я насамперед керуюся принципом  noli nocere - не завдай шкоди. Завжди має бути індивідуальний підхід. Ти маєш оцінювати не хворобу, а людину.

- Ви дійшли цього висновку на початку своєї медичної практики?

- Ні, лише з часом. Іноді ти, як лікар, робиш усе, щоб вагітність настала, і жодних медичних перешкод цьому немає, але вона не настає. А буває таке, що у прооперованої пацієнтки ну ніяк не може настати вагітність за всіма медичними показниками, а вона каже: «У мене буде все добре». І в неї справді все добре, вона вагітніє, народжує двійню...
У спілкуванні з пацієнтом і в процесі лікування є багато психологічних моментів, які потрібно розуміти, відчувати. Мої колеги сміються, що я часом більше працюю психологом, ніж за основною спеціальністю. Іноді доводиться витрачити чимало часу на те, щоб допомогти пацієнтові буквально піти від стану хвороби, бо лише тоді буде бажаний результат. Усе це приходить з досвідом і в процесі роботи.



- Чим є для Вас Ваша професія?

- Це моє життя. Подруги сміються, що я заміжня за роботою. Телефон я не відключаю ніколи. Добре, що мій чоловік - теж лікар, він ставиться з розумінням до нічних дзвінків.

- У «Лелеці» надзвичайно високий рівень технічного оснащення. Наскільки обладнання та апаратура важливі саме у Вашій роботі?

- Дуже важливі, бо оснащення дозволяє виконувати роботу якісно й на високому рівні. Інструментальне забезпечення тут максимально повне, а все інше - це наші голови і наші руки, наша команда.

- Досвід керування відділенням є для Вас новим?

- На щастя, ні. Я впевнена, що якщо поважаєш людей і розумієш їх, то зробити хорошу команду можна. У нашому відділенні весь персонал достойний, штат дуже хороший.

- Більшість Вашого часу займає практика чи адміністрування?

- Практика для мене важливіша й цінніша, і тут її більше. Практична діяльність – це те, що я люблю, те, заради чого я обрала цю професію. Прекрасно, що зараз у жінок є можливість народжувати в таких умовах, як у «Лелеці». Я була б щасливою, якби моя дитина могла народитися в такому пологовому будинку, але у мене все було по-іншому. До того ж, я особисто пережила деякі з тих проблем, через які проходять жінки, що звертаються до мене, як до лікаря. Я сама пройшла ці етапи лікування і розумію, що вони переживають. Адже загалом лікар звикає до страждання й болю, втім, якщо має власний схожий досвід, то ставиться до ситуації пацієнтів по-іншому.

- Наскільки важливий психологічний комфорт у колективі і як це відбивається на обслуговуванні пацієнтів?

- Це надзвичайно важливо. Має бути психологічна сумісність в колективі, серед колег має панувати розуміння. Якщо в колективі людям комфортно, вони легше знаходять спільну мову з пацієнтами. Психологічна сумісність із пацієнтом також має велике значення. Адже ти розповідаєш пацієнтові про всі можливі методи лікування і ви разом обираєте оптимальну терапію.