Оксана Нечехова: «Професія реаніматолога – це спосіб життя»



"Роби добро і кидай його у воду. Чим більше робитимемо добра, тим більше його буде в усьому світі" - життєве кредо Нечехової Оксани Олександрівни, завідуючої відділенням неонатології та інтенсивної терапії новонароджених. Ми говорили не лише про робочі моменти лікаря-професіонала, а й про життя поза стінами пологового будинку "Лелека".

- Ви неонатолог і дитячий реаніматолог. Як відбувався вибір професії та спеціалізації?

- Те, що я хочу бути лікарем, я вирішила в останніх класах школи, але вступала не тільки до медичного, а й до технічного вищого навчального закладу. Коли з’ясувалося, що пройшла в обидва, обрала, звичайно, медичний. Я здобувала освіту тоді, коли починалося впровадження програми сімейної медицини, і в один факультет були об’єднані лікувальний, педіатричний та санітарний. Після закінчення медичного факультету я обирала фах, планувала бути дитячим хірургом або нейрохірургом, а зрештою стала дитячим реаніматологом і неонатологом.

- Що для Вас включає поняття відповідальності лікаря?

- Відповідальність – це спосіб життя будь-якого лікаря, будь-якого медичного працівника. Ти завжди залишаєшся лікарем – на вулиці, в громадському транспорті. Йдеться не про юридичний аспект, а про моральний, професійний.

- Тож Ваша професія для вас – це життя?

- Скажу так: професія реаніматолога – це спосіб життя. Робота важка, іноді бувають негативні емоції, але позитивних, на щастя, значно більше. Іноді бувають ситуації з важкими патологіями у дитини, вона недоношена, пройшла важкі пологи, виникли інші проблеми, ти день у день проводиш з цією дитиною, з родиною, і з часом бачиш, що її батьки розуміють, наскільки треба радіти кожній дрібниці. Вони разом з тобою проходять цей шлях, зрештою, дитина виростає здоровою, і вони через кілька років приходять просто привітатися й подякувати – це ні з чим не порівняти! Батьки розказують про перемоги дитини на олімпіаді з англійської, на змаганнях з фігурного катання... Це дуже приємно, це те, заради чого ми працюємо.

- Наскільки важливим у Вашій роботі є технічне оснащення відділення?

- 50% успіху роботи неонатолога і дитячої реанімації – це технічне забезпечення, все інше – руки, знання й досвід персоналу. У «Лелеці» рівень допомоги на рівні Європи, Америки, Ізраїлю, і не в останню чергу – завдяки обладнанню та апаратурі. Наші головні принципи – іноваційність та гарантованість. Уся апаратура нова, сучасна, максимально підлаштовується під потреби дитини. Для того, щоб із цією апаратурою працювати, співробітники відділення проходили відповідні тренінги.

- Перевага приватного пологового будинку, зокрема, «Лелеки» - тільки в іноваційності?

- Тут загалом краще забезпечення у порівнянні, наприклад, із державним закладом. Крім того, як уже було сказано, «Лелека» - іноваційний заклад, в якому гарантовані професійний підхід і висока якість обслуговування. Весь персонал, від наймолодшої до найвищої ланки, пройшов серйозний відбір. Для нас важливо, щоб персонал хотів приходити на роботу і працював із задоволенням. Адже це безпосередньо відчувають пацієнтки. Жінка, потрапивши в «Лелеку», отримує іноваційність, гарантованість, психологічний комфорт.

- Якими критеріями Ви керувалися при відборі персоналу?

- Їх три: знання своєї справи, вміння працювати в колективі і вміння знаходити контакт з пацієнтами.

- У Вас був досвід керівництва відділенням до «Лелеки»?

- Я виконувала обов’язки резерва завідуючого, тобто керувати відділенням доводилося кілька місяців на рік. У мене є чітке уявлення, як слід організувати роботу колективу. Паралельно з питаннями медичної допомоги ми вирішуємо питання колегіальності, відносин всередині колективу. Коли колектив має високі практичні навички й розуміє доцільність та важливість кожної маніпуляції, він сам розуміє свою відповідальність. Коли кожен усвідомлює своє значення, свою роль, він може не тільки контролювати себе й колегу, але й допомагати колезі.

- Ви сказали про те, що Ваша робота – це спосіб життя. Але ж відпочивати теж потрібно...

- Як і всі, я спілкуюся зі своєю родиною, а ще «переключаюся» на інший вид діяльності, теж екстремальний: я займаюся парашутним спортом. Впродовж семи років я також була лікарем аеродрому. Мій чоловік військовий, він тренер команди з парашутного спорту, тож добре розуміє, що таке дисципліна й відповідальність. Родина мене розуміє та підтримує, в усьому допомагає.

- Яким принципом Ви намагаєтеся керуватися в усіх справах і в житті загалом?

- Роби добро і кидай його у воду. Чим більше робитимемо добра, тим більше його буде в усьому світі.